Ст 1487

1. При применении иностранного права суд устанавливает содержание его норм в соответствии с их официальным толкованием, практикой применения и доктриной в соответствующем иностранном государстве.

2. В целях установления содержания норм иностранного права суд может обратиться в установленном порядке за содействием и разъяснением в Министерство юстиции Российской Федерации и иные компетентные органы или организации в Российской Федерации и за границей либо привлечь экспертов.

Лица, участвующие в деле, могут представлять документы, подтверждающие содержание норм иностранного права, на которые они ссылаются в обоснование своих требований или возражений, и иным образом содействовать суду в установлении содержания этих норм.

По требованиям, связанным с осуществлением сторонами предпринимательской деятельности, обязанность по предоставлению сведений о содержании норм иностранного права может быть возложена судом на стороны.

3. Если содержание норм иностранного права, несмотря на предпринятые в соответствии с настоящей статьей меры, в разумные сроки не установлено, применяется российское право.

Комментарий к Ст. 1191 ГК РФ

1. Комментируемая статья посвящена порядку установления содержания норм иностранного гражданского права, что необходимо для их применения судами РФ, нотариусами, органами записи актов гражданского состояния и иными лицами.

Иностранное право должно применяться так же, как оно применяется в соответствующем государстве, от которого оно исходит. Это основной принцип, который характерен для коллизионного права большинства государств.

Для установления содержания норм используются:

— официальное толкование;

— практика применения;

— доктрина.

Так, например, необходимо учитывать не только статутное, но и прецедентное право стран англосаксонской системы, имеющее важное значение для установления содержания конкретных норм права. Так, в деле N А40-11836/06-88-35Б, рассматривавшемся ФАС Московского округа, должник представил в целях установления содержания иностранного права энциклопедический труд для практикующих юристов Англии и Уэльса «Законы Англии по Халсбери», в котором был изложен судебный прецедент Апелляционного суда Англии по делу о ликвидации Компании «Paris Skating Rink» от 15 июня 1877 г. В соответствии с содержанием указанного в качестве прецедента судебного акта суда Англии не подлежат уступке «голые» права требования, т.е. покупка чужого судебного процесса , как отмечено в постановлении арбитражного суда.

2. Из комментируемой статьи можно сделать вывод, что установление содержания норм иностранного права является обязанностью суда. Во многих странах нормы об установлении права более императивно закреплены в законодательстве. Так, ст. 4 Закона Италии 1995 г. о реформе итальянской системы международного частного права рассматривает в качестве обязанности установление судом содержания норм иностранного права.

3. Установление содержания норм иностранного права возможно разными способами. В этих целях суд вправе обратиться:

— в Министерство юстиции РФ, которое в соответствии с подп. 26, 27 п. 7 Положения о Министерстве юстиции РФ направляет в иностранные государства или в их компетентные органы запросы о правовой помощи по гражданским и иным делам, если иное не предусмотрено международным договором РФ или законодательством РФ; взаимодействует в установленном законодательством порядке с органами государственной власти иностранных государств и международными организациями по вопросам, относящимся к компетенции Минюста России, осуществляет обмен правовой информацией с иностранными государствами . Согласно ст. 15 Конвенции о правовой помощи и правовых отношениях стран СНГ (Минск, 1993 г.) (далее — Минская конвенция о правовой помощи 1993 г.) центральные учреждения юстиции Договаривающихся Сторон предоставляют друг другу сведения о действующем или действовавшем на их территориях внутреннем законодательстве и о практике его применения учреждениями юстиции.

———————————
Подпункты 26, 27 п. 7 Положения о Министерстве юстиции Российской Федерации, утвержденного Указом Президента РФ от 13 октября 2004 г. N 1313 // Собрание законодательства РФ. 2004. N 42. Ст. 4108.

В соответствии с Европейской конвенцией об информации относительно иностранного законодательства 1968 г. в государствах-участниках назначаются национальные органы, в обязанности которых входит выполнение функций, связанных с обменом такой информацией. Каждое из государств-участников должно сообщить Генеральному секретарю Совета Европы названия и адреса соответствующих органов. Таким органом в Российской Федерации является Министерство юстиции РФ. Поэтому при поступлении соответствующего запроса об установлении содержания иностранного права от суда или иного органа Министерство юстиции РФ может запросить необходимую информацию от компетентного органа государства, содержание иностранного семейного права которого устанавливается. Такими органами являются:

— иные компетентные органы или организации в Российской Федерации (Министерство иностранных дел РФ, другие федеральные органы исполнительной власти — например, при необходимости получения информации о патентном законодательстве — Роспатент, консульство иностранного государства в Российской Федерации, Торгово-промышленная палата, научно-исследовательские организации и т.д.);

— иные компетентные органы или организации за рубежом. Например, консульские органы РФ, находящиеся в соответствующем государстве. Согласно п. 8 Положения о консульском учреждении Российской Федерации, утвержденного Указом Президента РФ от 5 ноября 1998 г. N 1330 , в функции консульских учреждений входит формирование банков данных по законодательству государства пребывания. В соответствии с п. 5 ст. 2 Федерального закона от 31 мая 2002 г. N 63-ФЗ «Об адвокатской деятельности и адвокатуре в Российской Федерации» адвокаты иностранного государства могут оказывать юридическую помощь на территории РФ по вопросам права данного государства;

———————————
Собрание законодательства РФ. 1998. N 45. Ст. 5509.

Собрание законодательства РФ. 2002. N 23. Ст. 2102.

— эксперты. Эксперт может быть определен как по инициативе суда, так и по инициативе сторон, других заинтересованных лиц, участвующих в деле.

Суд может возложить обязанность по доказыванию содержания норм иностранного права на стороны только по требованиям, связанным с осуществлением сторонами предпринимательской деятельности. В том случае, если для одной из сторон отношения связаны с предпринимательской деятельностью, а для другой нет, бремя доказывания будет нести лишь та сторона, для которой требование носит предпринимательский характер.

Положения п. 2 комментируемой статьи практически дословно повторяют положения ст. 14 АПК РФ , согласно которой лица, участвующие в деле, могут представлять документы, подтверждающие содержание норм иностранного права, на которые они ссылаются в обоснование своих требований или возражений, и иным образом содействовать суду в установлении содержания этих норм. По требованиям, связанным с осуществлением сторонами предпринимательской и иной экономической деятельности, обязанность доказывания содержания норм иностранного права может быть возложена судом на стороны.

В деле N А59-2444/05-С17 Определением ВАС РФ от 5 марта 2007 г. N 1640/07 при установлении содержания норм иностранного права была подтверждена правомерность отклонения письменных показаний под присягой (аффидевит), заверенных нотариусом, учитывая, что между Российской Федерацией и Турецкой Республикой действует Договор от 15 декабря 1997 г. о взаимном оказании правовой помощи по гражданским, торговым и уголовным делам, и в случае ее необходимости для данного судебного дела истец был вправе обратиться в Министерство юстиции Турецкой Республики с запросом об официальном толковании правовых норм .

———————————
Определение ВАС РФ от 5 марта 2007 г. N 1640/07 по делу N А59-2444/05-С17.

Представленные сторонами нормативные правовые акты, судебные прецеденты и другие источники права должны быть заверены соответствующими органами (например, консульскими органами, нотариусами и т.д.). Так, в одном из споров никем не заверенные ксерокопии отдельных статей из нормативных правовых актов Грузии без заключительных и переходных положений, определяющих порядок применения и вступления нормативного акта в силу, не были приняты судом во внимание .

———————————
Постановление ФАС РФ Московского округа от 15 декабря 2003 г. N КА-А40/9982-03-П.

4. В случае неустановления содержания иностранного права или отсутствия в праве другого государства норм, регулирующих определенное отношение, суд применяет российское право. Законодательством не определен «разумный срок», по истечении которого в случае неустановления содержания норм иностранного права можно применять российское законодательство. В этом случае целесообразно руководствоваться сроком для подготовки дела к судебному разбирательству (два месяца со дня поступления заявления в арбитражный суд), который установлен ст. 134 АПК РФ.

Суд вправе применить нормы российского права и при возложении обязанности установления содержания норм иностранного права по требованиям, связанным с осуществлением предпринимательской деятельности, если сторона не выполняет данную обязанность. Так, Определением арбитражного суда г. Москвы по заявленным АКБ «Связь-Банк» ходатайствам, в том числе и о неприменении к спорным отношениям российского законодательства, на указанное лицо была возложена обязанность по предоставлению соответствующих иностранных законодательных актов. Однако заявителем указанная обязанность выполнена не была, в связи с чем ссылки заявителя на то, что требования истца должны быть рассмотрены с применением норм права Австрии, не могли быть признаны обоснованными судебной коллегией .

———————————
Постановление ФАС Московского округа от 1 апреля 2004 г. N КГ-А40/1950-04.

Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо вдосконалення порядку застосування до засуджених заходів заохочення і стягнення

Верховна Рада України постановляє:

1. Внести до Кримінально-виконавчого кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 3 — 4, ст. 21) такі зміни:

1) у частині третій статті 54 слова «за постановою начальника арештного дому» замінити словами та цифрами «в порядку, визначеному статтями 134, 135 цього Кодексу»;

2) статтю 69 доповнити частиною дев’ятою такого змісту:

«9. Стягнення у виді поміщення в дисциплінарний ізолятор застосовується в порядку, визначеному статтями 134, 135 цього Кодексу»;

3) текст статті 130 викласти в такій редакції:

«1. За виконання покладених обов’язків та додержання правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи заохочення:

подяка;

дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

нагородження похвальною грамотою;

присвоєння почесного звання «кращий за поведінкою», «активний учасник самодіяльності» тощо;

виплата грошової премії;

нагородження подарунком;

переведення на поліпшені умови тримання;

надання дозволу для виїзду за межі колонії з метою відвідування рідних до семи діб засудженим, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки;

надання додаткового короткострокового або тривалого побачення;

дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п’ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин»;

4) у статті 131:

частину першу викласти в такій редакції:

«1. Застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу на осіб, до яких ці заходи застосовуються на основі об’єктивної оцінки додержання ними правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці»;

доповнити частинами восьмою і дев’ятою такого змісту:

«8. Адміністрація колонії зобов’язана щоквартально проводити оцінювання поведінки особи, додержання нею правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці та приймати вмотивоване рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів заохочення. Прийняте рішення відображається в індивідуальній програмі соціально-виховної роботи та доводиться до відома особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, під підпис.

9. Інформація про осіб, до яких застосовано заохочення, з метою виховного впливу на інших засуджених, за згодою засудженого, може поширюватися через місцеву стінгазету, радіо, на зібраннях засуджених, доводитися до відома родичів»;

5) доповнити статтями 1311 і 1312 такого змісту:

«Стаття 1311. Поняття дисциплінарного проступку

1. Дисциплінарним проступком особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою.

2. Персонал установи виконання покарань зобов’язаний довести наявність у діях чи бездіяльності особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення.

Стаття 1312. Обставини, що виключають дисциплінарну відповідальність

1. Особа, яка діяла у стані крайньої необхідності, під дією психологічного або фізичного примусу, виконувала наказ або розпорядження, не підлягає дисциплінарній відповідальності»;

6) частину першу статті 132 викласти в такій редакції:

«1. За невиконання покладених обов’язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;

грошовий штраф до двох мінімальних розмірів заробітної плати;

скасування поліпшених умов тримання;

поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок — до десяти діб;

поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб;

переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

Попередження — це письмове застереження про притягнення до дисциплінарної відповідальності певного виду у разі повторного порушення»;

7) статтю 133 викласти в такій редакції:

«Стаття 133. Злісне порушення встановленого порядку відбування покарання

1. Злісним порушенням установленого порядку відбування покарання є вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів; виготовлення, зберігання, придбання, розповсюдження інших заборонених предметів, участь у настільних азартних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вчинення дрібного хуліганства; систематичне ухилення від лікування захворювань, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб»;

8) у статті 134:

частину шосту викласти в такій редакції:

«6. Стягнення накладається лише письмово»;

у частині сьомій слово «дисциплінарного» замінити словом «грошового»;

доповнити частиною шістнадцятою такого змісту:

«16. Адміністрація колонії при встановленні факту порушення особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, вимог режиму зобов’язана невідкладно розпочати перевірку причин, обставин і мотивів вчинення порушення, поведінки цієї особи до вчинення проступку, визначити кількість і характер раніше накладених стягнень, а також отримати її пояснення про суть проступку. За наслідками такої перевірки приймається рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення та обґрунтовується їх вид. Якщо адміністрація колонії прийняла рішення обмежитися іншими профілактичними заходами, це відображається у щоденнику індивідуальної роботи із засудженим та доводиться до відома особи під підпис»;

9) статтю 135 викласти в такій редакції:

«Стаття 135. Процедура дисциплінарного провадження

1. Питання про доцільність застосування стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, вирішується на засіданні дисциплінарної комісії установи виконання покарань. Дисциплінарна комісія установи виконання покарань діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини членів дисциплінарної комісії.

2. До складу дисциплінарної комісії входять начальник установи виконання покарань, його заступники та начальники служб установи, які за своїми функціональними обов’язками безпосередньо спілкуються з особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Очолює дисциплінарну комісію начальник установи виконання покарань або особа, яка виконує його обов’язки.

3. На засідання дисциплінарної комісії запрошуються й інші особи, присутність яких є доцільною для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності. Члени спостережних комісій на відповідній території мають право бути присутніми на засіданні дисциплінарної комісії та мають право дорадчого голосу.

4. Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має бути повідомлена про місце і час засідання дисциплінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення. За заявою засудженого цей термін може бути продовжено, але не більш як на дві доби.

5. Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має право користуватися послугами адвоката або фахівця в галузі права за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, який представлятиме її інтереси під час засідання комісії. Якщо особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, не має доступу до адвоката або фахівця в галузі права, адміністрація установи виконання покарання зобов’язана надати йому можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб’єктів надання такої допомоги.

Засуджений та/або його представник мають право:

отримати інформацію про притягнення до дисциплінарної відповідальності, у тому числі документи, що стосуються справи, не пізніш як за одну добу до початку засідання дисциплінарної комісії;

бути присутнім на засіданні дисциплінарної комісії під час розгляду питання про його притягнення до дисциплінарної відповідальності;

ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи, робити виписки, знімати копії з них;

надавати пояснення, заперечення та заявляти клопотання в усному та письмовому вигляді, надавати докази;

подавати клопотання не пізніш як за двадцять чотири години до визначеного часу засідання про залучення до засідання дисциплінарної комісії осіб, присутність яких є доцільною для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності.

6. Матеріали про порушення доповідаються на засіданні дисциплінарної комісії начальником відділення соціально-психологічної служби у присутності особи, яка вчинила порушення, та інших запрошених осіб.

Під час засідання дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення засудженого та його представника, свідків, інших осіб, залучених відповідно до частини третьої та абзацу сьомого частини п’ятої цієї статті, адміністрації установи виконання покарань, особи, яка ініціювала притягнення до дисциплінарної відповідальності, та осіб, які мають право дорадчого голосу.

Рішення про притягнення до відповідальності приймається більшістю голосів членів дисциплінарної комісії.

Начальник установи виконання покарань має право поміщати засудженого в дисциплінарний ізолятор строком до однієї доби до прийняття рішення про застосування стягнення у разі порушення режиму відбування покарання, що полягало у перебуванні у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, участі в конфліктній ситуації, бійці, масових заворушеннях або інших діях, що створюють серйозну загрозу підтримці порядку в установі.

Поміщення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за рішенням суду. У разі прийняття на засіданні дисциплінарної комісії рішення про поміщення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) адміністрація установи виконання покарань протягом двадцяти чотирьох годин направляє до суду відповідне клопотання (подання) разом із рішенням комісії.

7. Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності особи, яка відбуває покарання, має бути детально вмотивоване та може бути оскаржене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, або її представником до органу виконання покарань вищого рівня, прокурора чи суду.

Засудженому протягом трьох робочих днів видається копія рішення про застосування до нього стягнення із зазначенням можливості та порядку його оскарження»;

10) у статті 145:

в абзаці першому частини першої слова «За порушення» замінити цифрою та словами «1. За порушення»;

доповнити частиною другою такого змісту:

«2. Розгляд питання про застосування заходів стягнення здійснюється у порядку, встановленому статтями 134, 135 цього Кодексу»;

11) в абзаці першому частин другої і третьої статті 146 слова «в усній формі» виключити.

2. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.

1. В соответствии со ст. 1484 ГК правообладатель использует товарный знак и запрещает его использование другими лицами. Никто не может использовать охраняемый в Российской Федерации товарный знак без разрешения правообладателя. Единственным исключением из указанного правила является положение, закрепленное комментируемой статьей. Принцип исчерпания прав означает, что правообладатель не может препятствовать использованию знака применительно к тем же товарам, которые были введены в гражданский оборот им самим либо с его согласия, т.е. он не может осуществлять свое право дважды в отношении одних и тех же товаров, поставляемых на рынок. Следует подчеркнуть, что товары должны быть теми же самыми, никаким образом не измененными.

Принцип исчерпания права имеет территориальное действие — товар должен быть введен в гражданский оборот на территории Российской Федерации или на территории государств, входящих в ЕАЭС. Его последующее введение в гражданский оборот, в связи с чем рассматривается вопрос об исчерпании исключительного права на товарный знак, также должно иметь место на территории Российской Федерации или на территории государств, входящих в ЕАЭС. Ранее, до вступления в силу Соглашения от 09.12.2010 о единых принципах регулирования в сфере охраны и защиты прав интеллектуальной собственности, в России действовал так называемый национальный принцип исчерпания прав. С вступлением Соглашения в силу национальный принцип действует наряду с региональным. В настоящее время ведутся дискуссии об изменении принципа исчерпания права на международный.

2. Особое внимание необходимо уделить вопросу допустимости применения принципа исчерпания права к знаку обслуживания и соответственно к оказываемым услугам.

Пунктом 2 статьи установлено, что правила Кодекса о товарных знаках применяются и к знакам обслуживания. Из этого следует, казалось бы, вывод о применимости принципа исчерпания права к знаку обслуживания, однако практика применения ранее действовавшего Закона о товарных знаках свидетельствует об ином . Исправить ситуацию могло бы дополнение ст. 1487 оговоркой, исключающей применение данной нормы в отношении услуг.

Так, представляется очевидным, что парикмахерские услуги или, например, услуги ресторанов, будучи введенными в гражданский оборот правообладателем товарного знака или иным лицом с его согласия, не могут быть дальнейшим объектом оборота, даже если лицо, которому данные услуги были оказаны, является профессиональным парикмахером или поваром. Также сложно представить, что клиент банка после получения соответствующих услуг будет выдавать кредиты, совершать расчетные и другие операции под товарным знаком своего банка, ссылаясь на принцип исчерпания прав.